Сьогодні нам уже відомо, що РДУГ – це не лише «дитячий» розлад. Він залишається і супроводжує людину все життя.
Едвард Гелловел і Джон Рейті в своїй книзі «РДУГ.
Перезавантаження» наводять влучно декілька аналогій, щоб легше пояснити суть розладу:
«термін «дефіцит» у назві нашого стану звучить так недоречно. Ми не страждаємо від дефіциту уваги — все якраз навпаки: уваги в нас більше, ніж потрібно, й тому контролювати її нам вдається далеко не завжди.»
Іншими словами, щоб легше уявити, як почувається людина з РДУГ можна згадати або уявити ситуацію, коли із-за надмірної кількості подразників одночасно, наприклад подій, які накладаються одна на одну, нашому мозку стає неймовірно складно сконцентрувати увагу на чомусь одному і втримувати цю увагу невідволікаючись, щоб довести справу успішно до кінця. Такий стан дуже схожий на РДУГ.
Іронія цього розладу в тому, що хоча основний його прояв полягає якраз в невмінні зосереджуватися, але носії РДУГ схильні зациклюватися на тривогах настільки сильно, що більше не можуть ні про що думати, прокручуючи в голові ці «похмурі» думки знову й знову.
Як це працює?
Коли ми зосереджуємося на одній задачі, неважливо на якій, наприклад, перемити посуд, мозок активує певну групу нейронів, певний конект, так звану, мережу цільового режиму. Ця група нейронів тримає увагу на певній дії та допомагає не звертати увагу, що відбувається поза цією дією. Таким чином ми (наш мозок) виконуємо задачі.
Люди з РДУГ мають здатність попадати в пастку своєї активованої групи нейронів і ставати заручником гіперфокусу. Заручником однієї задачі.
Мозок носія РДУГ, щоб уникати гіперфокусу, як одну із сторін медалі цього розладу, застрягає в стані протилежної, що можна назвати «тонути в хаосі». При активізації мозком нейронів, так званої, мережі пасивного режиму, яка дозволяє розуму блукати серед думок, мріяти чи згадувати, людей з РДУГ характеризує на відміну від інших саме те, що ці дві мережі – цільового режиму і пасивного режиму – не є в них синхронізованими. Різні ділянки мозку замість того, щоб працювати разом вступають в конфлікт між собою. Простими словами, РДУГ – це «зламаний перемикач», дисфункція уваги при котрій є або застрягання в гіперфокусі, або ж застрягання в стані блукання думок з надскладністю сконцентруватися. Але трапляється, коли перемикання між двома режимами не відбувається, і до дисфункції уваги ще додається дисфункція уяви. В такому стані гіперфокус залишається на тривожних похмурих думках, але з постійним блуканням між ними, тобто мережа цільового режиму працює одночасно з мережею нейронів пасивного режиму. Перемикання не відбувається, коліщатка заклинюють.
РДУГ – це розлад суперечностей і парадоксів. Він має свої позитивні сторони. Окрім неймовірної здатності концентруватися на тому, що цікаво, а це допомагає тримати фокус набагато довше на чомусь конкретному. Або ж з іншої сторони застрягати і проводити час на протилежній “стороні медалі” РДУГ, а саме в мережі пасивного режиму, що сприяє неймовірній креативності, бо якраз вся креативність і творчість напряму повязана з блукаючою увагою.
Отже, саме головне завдання при
РДУГ – це навчитися контролювати свій зламаний перемикач, навчитися балансувати між гіперфокусом і хаосом.
Добре буде сказати про РДУГ ще однією аналогією, яку приводять у своїй книзі Едвард Гелловел і Джон Рейті: «Людина з РДУГ — це потужне «феррарі», в якому встановлено велосипедні гальма».
P.S. В міжнародній класифікації захворювань РДУГ є окремим діагнозом, а найкращий спосіб перевірити себе на наявність РДУГ є консультація лікаря-психіатра та комп’ютеризований тест МОХО, розроблений ізраїльським вченим Ніром Яхіном.
